Нарешті я дісталася до «Драбини» Євгенії Кузнєцової, роману, який цьогоріч так гучно пролунав і здобув почесне звання Книги року BBC-2023. Знаєте, після блискучого дебюту авторки з «Спитайте Мієчку», що став справжнім бестселером і навіть був перекладений кількома мовами, очікування від її другого роману були просто колосальні. І мушу сказати, Кузнєцова не просто виправдала їх, а й перевершила. Це та книга, яка залишає по собі глибокий слід, змушуючи сміятися крізь сльози та розмірковувати над тим, що насправді важливо.
Про що
Заглиблюючись у світ «Драбини», ми знайомимося з Толіком – айтішником за тридцять, який вже давно живе в сонячній Іспанії. Його мрія здійснилася – він нарешті купив будинок, уявляючи його як свій ідеальний парубоцький прихисток, де все буде так, як він хоче, і, що найголовніше, за тисячі кілометрів від будь-яких надокучливих родичів. Він мріяв про стіл для пінг-понгу в підвалі та величезну плазму в спальні. Але 24 лютого 2022 року війна змінила все.
Буквально за кілька днів його щойно придбаний дім перетворюється на вимушений прихисток для цілого “десанту” родичів: мами, старшої сестри Ірусі та її депресивної подруги Поліни, одноногого дядька Анатолія Степановича та далекої родички Григорівни, яка приїжджає зі своїм слинявим песиком Владіком, а ще двох кішок – Зусі та Друсі, які є свекрухою та невісткою. Ця різношерста компанія тікає від війни, що розносить вікна в Україні та забирає життя сотнями й тисячами, шукаючи безпеки в Іспанії.
Історія, що розгортається на сторінках роману, це не окопна війна, а радше війна побутова. Вона проявляється у щоденних дрібницях, у спробах створити тимчасовий дім на чужині, де душі всіх мешканців, як і раніше, в Україні. Толік, інтроверт за своєю натурою, який так прагнув усамітнення, опиняється в епіцентрі справжнього сімейного урагану. Його родина постійно порушує його особисті кордони, дає поради про все на світі – від кількості кави, яку він п’є, до того, як йому залицятися до дівчат. Щоб хоч якось уникнути постійних перетинів із родичами, Толік навіть приставляє драбину до вікна свого кабінету на другому поверсі, щоб непомітно спускатися на вулицю. Ця драбина стає одним із центральних символів твору – способом уникнення, але також і метафорою багатьох щаблів життя, які герої долають.
Автор Євгенія Кузнєцова дуже тонко показує, як війна, навіть на відстані, проникає в кожну клітинку життя біженців. Вона вже не 24/7 по телевізору, вона 24/7 у смартфонах, у новинах про прильоти, жертви, втрати знайомих. Герої живуть у постійній напрузі, у відчутті вигнання з рідного, хоч і неідеального, але найдорожчого дому.
Плюси
Унікальний гумор
Авторка майстерно вплітає в трагічні події легкий, іронічний, але водночас дуже влучний гумор. Це дає можливість сміятися крізь сльози, що так важливо в наші часи.
Неймовірна достовірність і впізнаваність
Кожен герой, з його дивацтвами та «комунікаційними традиціями», відчувається живим і близьким. Це як твої власні сусіди або родичі, що раптово опинилися на сторінках твору. Це дозволяє легко зануритися у знайомий світ і відчути себе частиною цієї великої родини.
Глибоке осмислення війни на відстані
Роман дуже точно передає відчуття проживання повномасштабної війни, перебуваючи в безпеці за кордоном, і внутрішні терзання щодо «відсиджування в тилу». Це важлива розмова, яку ми не завжди хочемо вести.
Жива мова та легкість читання
Стиль авторки надзвичайно легкий, але водночас глибокий, з використанням суржику та реалістичних діалогів, що робить читання швидким і приємним.
Психологічна глибина персонажів
Хоча не всі персонажі детально виписані, Толік – головний герой – і його внутрішні конфлікти, особливо щодо «синдрому вцілілого» та неможливості відстоювати свої кордони, розкриті дуже переконливо.
Актуальність тематики
Твір піднімає важливі питання, як жити тим, хто не воює, і як зберігати свою ідентичність та зв’язок з Батьківщиною на чужині. Він також торкається теми нерозуміння іноземцями українського досвіду.
Визнання
Перемога в номінації «Книга року BBC-2023» сама по собі є вагомим підтвердженням високої якості роману.
Мінуси
Потенційна «легкість» для деяких читачів
Для тих, хто пережив окупацію або бачив найстрашніше на власні очі, фірмовий гумор авторки та подача матеріалу може здатися занадто легкими, що може бути тригерним. Це не є недоліком виконання, скоріше питання індивідуального сприйняття в дуже чутливий час.
Дещо сирувата романтична лінія
Деякі моменти, пов’язані з романтичними стосунками, здалися мені не до кінця розкритими або дещо спрощеними.
Спектр емоцій та атмосфера під час прочитання
Атмосфера твору – це дивовижна суміш гіркої правди та світлої іронії. Під час читання я відчувала цілий калейдоскоп емоцій: від глибокого співчуття до роздратування, від ностальгії за мирним життям до щирого сміху. Це як затишний, але тісний простір, де біль і надія переплітаються з повсякденними дрібницями, а війна відчувається як постійний, невидимий, але всеохоплюючий фон.
Саундтрек
Якби «Драбина» мала свій саундтрек, то це була б суміш меланхолійних народних мотивів, що оспівують рідний край та біль втрат, з легким присмаком іронічного інді-попу, який здатен змусити тебе усміхнутися крізь сльози. Це музика, яка вміє бути щирою у своїй печалі, але ніколи не впадає у повний відчай. Це пісні, що відображають душевні терзання героїв, їхню тугу за домом, а також незламний дух і здатність знаходити гумор навіть у найтемніші часи. Це була б музика, що перетікає від фолкових балад до легких, трохи джазових композицій. Ця музика була б водночас драматичною і сповненою надії, як і сам твір.
Для кого
- Ця книга – справжній подарунок для всіх українців, де б вони не були.
- Вона особливо резонуватиме з тими, хто пережив досвід евакуації чи вимушеного переселення, адже авторка сама живе в Іспанії, що додає автентичності її географічній дистанції у романі.
- Якщо ви були шанувальником «Спитайте Мієчку» і полюбили фірмовий стиль та гумор Євгенії Кузнєцової, то «Драбина» стане для вас приємним і очікуваним продовженням.
- Також це чудове читання для тих, хто шукає водночас легку, але глибоку літературу, що допомагає краще зрозуміти досвід війни крізь призму життя звичайних людей.
- І, звичайно, для тих, хто вірить, що навіть у найтемніші часи можна (і треба!) дозволити собі сміятися.
Оцінка
Моя оцінка – 9,5/10.
Це одна з найкращих творів, що я прочитала цього року. Вона заслуговує на таку високу оцінку завдяки своїй здатності поєднувати нестерпний біль сучасності з легким, пронизливим гумором. Авторка зуміла створити незабутніх персонажів, у яких кожен може впізнати себе або своїх близьких. Роман не лише розважає, але й змушує глибоко замислитися над темами війни, дому, родини та особистої відповідальності. Її актуальність, емоційна глибина та майстерність викладу роблять «Драбину» справді значним явищем у сучасній українській літературі. Незважаючи на дрібні недоліки, загальне враження від роману – це щире захоплення.
Цитати
«Колись та й буде війні кінець. Анатолій Степанович під’їхав до кухонних дверей. Оце Якби мені другу ногу, Я б пішов служить. Не упевнена я степановичу, що ти із двома ногами щось би вислужив – сказала Григорівна. Ти людина аналітичного складу ума дядькова аналітика проте все частіше зводилась до прокльонів наче у нього прокидалась його бабка з якою він жив тільки до семи років але вона в ньому проростала з віком все дужче ніби воскресаючи а з ногою Анатолія степановичу довелось розлучитись як тільки померла його дружина Він дуже тужив за нею ногою бо після смерті дружини збирався нарешті пожить ти мене Толя Погано Знаєш – казав він племіннику Може я б обв’язався динамітом втерся б їм у довіру і підірвався вже бачу як ти втираєшся у довіру обв’яза динамітом сказала Григорівна».
«Мамо я сплю – сказав Толік роздратовано. Толя не пий більше кави – шепотіла мама. Господи Боже – думав Толік чого вона це каже вночі він узяв чашку кави і поставив її за керамічного янгола янгол погодився її заховати за крильми».
«Толік дивився на цих красивих людей на обрі Вдалині над ним розхитувались підсвідчені ліхтарями вершини південних сосен Він не міг повірити що десь у цей час в Україні розносить вибуховими хвилями вікна гинуть сотнями і тисячами люди і найбільше його дратували гості на весіллі бо у них все нормально Вони засмучуються через звичайні речі типу сварки з сусідами малі зарплати чи дедлайни».
«Я всіх не наших там ненавиділа знаєш за що за що за те що для них їхні смартфони – це не портал в пекло Уявляєш беруть телефон і спокійно дивляться їх не накриває паніка за ті 3 секунди поки грузиться сайт з новинами знаєш Я вже ніколи не зможу просто взяти до рук телефон і не думати про те що звідти мене накриє хто нічний жах – відказала Поліна Вона сиділа на ліжко і дивилась на подругу в дзеркало чорна цеглина яка завжди готова на тебе напасти – мовила Іруся наблизивши обличчя до дзеркала наче видивляючи щось у власних очах може це вони і мали на увазі кажучи про повстання машин».
Підсумок
«Драбина» Євгенії Кузнєцової – це не просто твір, це відверта розмова про те, як війна змінює нас, навіть якщо ми перебуваємо за тисячі кілометрів від лінії фронту. Це історія про дім – той, який ми втратили, і той, який намагаємося створити з нуля, про родину, від якої тікаємо, але яка стає нашою опорою в найважчий час. Авторка з такою любов’ю та майстерністю малює портрети своїх героїв, що ти відчуваєш їх живими, зі всіма їхніми травмами та дивацтвами, довоєнними й воєнними.
Цей роман – рідкісний для сучасної української літератури досвід: він легкий, але водночас глибокий, сповнений любові до наших людей. Він показує, що навіть під гостинними пальмами Іспанії не можна втекти від себе, від війни і від Батьківщини. «Драбина» – це запрошення на роздуми про те, що війна має сотні відтінків жаху, гніву, роздратування і навіть любові. Вона нагадує нам, що життя триває, і ми повинні знайти в собі сили рухатися вперед, хай і по драбині, що веде не вниз, а до розуміння себе та світу. Читайте її, обговорюйте, адже вона заслуговує на увагу кожного, хто цікавиться сучасною українською прозою.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.